№4 (2019)


Антропічні зміни рослинності відбуваються під впливом потужних зовнішніх, по відношенню до рослинних угруповань, чинників, пов’язаних з діяльністю людини. У долині Куяльницького лиману за своїми масштабами та рівнем впливу вони перевершують природні. Основними чинниками таких змін є пасквальний, пірогенний, гідрогенний, фенісіціальний, рекреаційний та низка техногенних. На галофітну та засолено-лучну рослинність узбережних територій лиману та пониззя р. Великий Куяльник найбільший вплив має пасквальний чинник, на степову та чагарникову – пірогенний та лісомеліорація. Вплив фенісіціального та рекреаційного чинників проявляються у більш вузьких масштабах. Дія антропічних чинників у багатьох випадках підсилюється впливом глобальних або локальних природних факторів. Комплексна дія локального пасквального і глобального кліматичного чинників на засолено-лучні та степові угруповання призводить до їх уніфікації, втрати автохтонних елементів та зумовлює формування малопродуктивних, флористично збіднених угруповань асоціацій Aegilopsetum cylindricae Buia et al. 1969, Hordeetum murini Libbert 1932, Anisantho-Artemisietum austriacae Kostylev 1985. Сучасна степова рослинність схилів долини сформувалася під дією пірогенного чинника, що посилює процеси спустелювання, які відбуваються під впливом геоморфогенних та кліматичних факторів. У подальшому часті пожежі призведуть до заміщення зональних степових угруповань пустельно-степовими з домінуванням Agropyron pectinatum, Elytrigia repens, E. intermedia та Ephedra distachia. Лісомеліорація, яка здійснювалася шляхом терасуванням схилів, суттєво нівелює процеси їх історичного розвитку, істотно змінює умови довкілля та порушує природний розвиток флори і рослинності. Встановлено, що експансивну активність виявляють Elaeagnus angustifolia, E. commutata та Cotinus coggygria. Перші два сформували смуги деревної рослинності навколо лиману, витісняючи природні засолено-лучні угруповання, а останній – утворює густі зарості на багатьох ділянках правобережних схилів. Відновлення корінної степової рослинності на ділянках, на яких внаслідок пожежі, деревно-чагарникові насадження загинули, відбувається досить повільно.

Ключові слова:
пірогенний, пасквальний, рекреаційний та техногенні чинники, фенісіціальний
Наведено фізико-географічну характеристику долини річки Оржиця з притокою Гнила Оржиця. Різноманітність оселищ, включених до Резолюції 4 Бернської конвенції, дозволяє розглядати цю територію як перспективний об’єкт Смарагдової мережі України. Цьому сприяє й наявність на досліджуваній території ряду об’єктів природно-заповідного фонду України (заказників гідрологічних «Оржицький», «Тимківський», ботанічного «Плисів Яр», заповідного урочища «Загать» та ін.). Для долини річки Оржиця встановлено 17 оселищ, наведено їх еколого-ценотичні характеристики та особливості територіального розподілу. Здійснено загальну оцінку ботанічної складової різних типів рослинності та вказано місцезнаходження рідкісних видів рослин цієї території, включених до созологічних переліків різного рангу (регіонального – 9 видів), державного (Червона книга України – 5) та міжнародних (Бернська конвенція – 3). Вказано на необхідність збереження та забезпечення охороною популяцій рідкісних видів рослин Iris hungarica, Jurinea cyanoides, Ostericum palustre, які, маючи й інші созологічні статуси, включені до Додатку І Резолюції 6 Бернської конвенції (1998). Пропонуються деякі заходи екологічного менеджменту цієї території, зокрема доцільно заборонити подальше розорювання місцевостей, осушення заплавних ділянок, заліснення лучно-степових схилів, випалювання сухого травостою й стимулювання сінокосіння травостоїв та їхнє випасання за прогонним типом.

Ключові слова:
басейн річки Сула, долина річки Оржиця, оселища, охорона, рідкісні види рослин
Проаналізовано успішність інтродукції в дендрологічному парку "Асканія-Нова" Amygdalus ledebouriana Schlecht. – виду міжнародного созологічного статусу. За підсумками різнобічних досліджень встановлено, що він виявляє високий ступінь адаптації до регіональних природно-кліматичних умов. Висота рослин від 1,1 м до 1,3 м. Середні розміри: листків 4,3±0,12 см × 1,1±0,08 см, листочків оцвітини 0,96±0,09 см × 0,56±0,05 см, кістянки – 2,5±0,08 см × 2,1±0,1 см, кісточки – 1,9±0,07 см × 1,4±0,06 см. Маса 100 штук середніх за розміром кістянок 89,9 г. Належить до рослин із раннім початком поновлення вегетації, за дендроритмотипом – до ранньо-середніх рослин, за часом зацвітання – до ранньо-весняних. Тривалість періоду вегетації складає 213–232 дні, фенологічний лаг (від початку цвітіння до повного дозрівання плодів) – 131–133 дні. Ріст пагонів триває 92±11 дні, річний приріст пагонів стабільний, 15,5±0,7–16,1±0,7 см. A. ledebouriana щорічно рясно цвіте і в окремі роки плодоносить, утворюючи життєздатні плоди, які за певних способів допосівної підготовки мають високу ґрунтову схожість. Виду властива висока вегетативна репродуктивна здатність, завдяки чому він збільшує свій життєвий простір та закріплюється в нових місцях зростання. У дендропарку A. ledebouriana вирізняється значною зимостійкістю, посухостійкістю від середньої до високої (зазвичай, "підгоряють" кінчики листків, іноді листки жовтіють). У деякі роки листки уражаються клястероспоріозом (дірчастою плямистістю), а окремі пагони – моніліозом. Ураження інших органів рослин та іншими біотичними чинниками не спостерігали.

Ключові слова:
морфометричні параметри вегетативних і генеративних органів, природне поновлення, розмноження, тривалість вегетації
Досліджено структуру ґрунтового покриву та біомасові показники рослинних угруповань відвалу гірничо-збагачувального виробництва АрселорМіттал Кривий Ріг. Деталізацію структури ґрунтового покриву та параметрів контурів виконано з використанням тривимірного моделювання. Використання тривимірного моделювання порівняно з картуванням для опису саме індустріальних ландшафтів дає об’єктивніші результати, що відображається у зростанні площі моделі майже на 50%. Зокрема, для досліджуваного відвалу площа за картографічною моделлю становить 38 га, а за тривимірною моделлю – 55 га, відповідно, поправочний коефіцієнт складає 1,44. Доведено, що застосування об’ємних моделей необхідне для прогнозування динаміки та шляхів прискорення самозаростання техногенних об’єктів, а також для оцінки якості виконання нанесення родючих та потенційно родючих порід на поверхню техногенно порушених територій. Структура ґрунтового покриву відвалу представлена комбінаціями примітивних ґрунтів різного генезису і потужності з суцільно кристалічними та кам’янистими субстратами. Більш розвинуті ґрунти приурочені до ділянок, відсипаних глинистими або суглинистими гірськими породами. Виходячи з показників біомаси рослинних угруповань, найбільш пристосованими для виживання та розповсюдження на техногенних субстратах, представлених суглинками, є фітоценози з домінуванням Koeleria cristata, Achilea nobilis та Lathyrus tuberosus, а для субстратів, складених переважно кам’янистими уламками – Securigera varia, Hieracium echioides та Poa angustifolia. Угруповання Koeleria cristata формують найбільшу біомасу на суглинках – 103,4 г/м2. На уламках залізистих кварцитів та сланців найбільша кількість біомаси утворюється у фітоценозах з домінуванням Securigera varia – 20,9 г/м2. Середні показники біомаси трав’янистих угруповань індустріальних територій становлять для суглинистих порід – 21,8 г/м2, для скельних – 6,9 г/м2.

Ключові слова:
біомаса, відвал, геоінформаційні технології, примітивні ґрунти, субстрат, фітоценоз
Проведено порівняльні дослідження вмісту фотосинтетичних пігментів у листках одно- і дворічних пагонів 8 декоративних форм Berberis thunbergii DC. із колекції Агробіостанції – ботанічного саду Херсонського державного університету. Уміст хлорофілу й суми каротиноїдів визначали в листках цих форм у липні й на початку жовтня, коли ще не було візуально видимих ознак старіння листя. Самі форми відрізнялись різним забарвленням листків: зелене, зелене з біло-сірими плямами, пурпурове, пурпурове з жовтою смугою, пурпурове з біло-сірими плямами, жовте. У жовтні уміст хлорофілу і каротиноїдів у переважній більшості форм був вищим, порівняно з листками цих же форм у липні. Максимальний рівень суми хлорофілів, як і суми каротиноїдів, виявлений у листках із зеленим забарвленням із біло-сірими плямами форми “Kelleris”, у жовтні відповідно – 2,51 мг/г і 0,89 мг/г сирої ваги, а у липні ці показники були такими – 2,11 мг/г і 0,64 мг/г. Найменший вміст хлорофілу – 0,22 мг/г і каротиноїдів – 0,11 мг/г був у липні в листках дворічних пагонів жовтолистого карлика “Bananza Gold”. У листках однорічних пагонів, порівняно з дворічними, уміст фотосинтетичних пігментів, як правило, був більшим. Упродовж вегетації дещо змінювались співвідношення хлорофіл а/ хлорофіл b і сума хлорофілів/ сума каротиноїдів, у липні вони варіювали у межах 1,0–3,1 і 1,0–3,3, а у жовтні – 1,9–3,1 та 1,3–4,0 відповідно. Форми з зеленим забарвленням листків, зазвичай, мали вищий уміст хлорофілу а і b, а також їх суми, порівняно з формами з пурпуровими і, особливо, жовтими листками. Це також стосується і суми каротиноїдів у липні. У жовтні, за винятком форми “Kelleris”, більше каротиноїдів виявлено в листках форм із пурпуровим забарвленням. Суттєві відмінності забарвлення листків декоративних форм B. thunbergii є реальною запорукою для створення різнобарвних садових композицій у парках і скверах.

Ключові слова:
Berberis, ботанічний сад, каротиноїди, Україна, хлорофіл
Протягом 21–23 серпня 2018 року на території Шацького національного природного парку виявлено 32 види міксоміцетів, що відносяться до 25 родів, 10 родин, 6 порядків та 2 підкласів класу Myxomycetes. Серед видів, виявлених протягом цього дослідження, лише 9 були раніше (у 2004 році) зареєстровані на території парку. У таксономічному спектрі міксоміцетів Шацького національного природного парку, обрахованому з урахуванням знахідок 2004 та 2018 років, підклас Columellomycetidae представлений 36 видами (58,1%), а Lucisporomycetidae – 26-ма (41,9%). Серед порядків за кількістю видів переважають Stemonitidales (17; 27,4%) та Physarales (16; 25,8%), а серед родин – Physaraceae (13 видів; 21%), Amaurochaetaceae (10; 16,1%), Trichiaceae (9; 14,5%), Stemonitidaceae та Cribrariaceae (по 7; 11,3%). Серед родів найбільша кількість видів була відмічена для Cribraria Pers., Stemonitis Roth та Physarum Pers. 17 видів міксоміцетів (50,0%) спостерігалися на мертвій деревині, 15 (44,1%) – на корі живих дерев, значно менше видів знайдено на листовому (7; 20,6%) та гілковому опаді (6; 17,7%). Лише один вид – Symphytocarpus trechispora (Berk. ex Torrend) Nann.-Bremek. – був виявлений на живих трав’янистих покритонасінних та мохоподібних. Серед субстратоутворюючих рослин найсприятливішими для розвитку міксоміцетів в умовах Шацького національного природного парку виявилися Pinus sylvestris L. (25 видів; 73,5%), Alnus glutinosa (L.) Gaertn. (10; 29,4%) і Betula pendula Roth (7; 20,6%); значно менша кількість видів відмічена на субстратах, утворених Populus cf. alba L. (3; 8,8%), P. tremula L. (2; 5,9%), Quercus robur L. (2; 5,9%), Pyrus communis L. (1; 3%) та Betula pubescens Ehrh. (1; 3%). Цікаво, що у східній частині України для Q. robur та P. tremula завжди характерним є масовий розвиток міксоміцетів. Серед виявлених нами видів 23 є новими для парку, а 18 – новими для Західного Полісся. Licea hydrargyra Nann.-Bremek., T.N. Lakh. & R.K. Chopra, L. pumila G.W. Martin & R.M. Allen та Symphytocarpus trechispora наводяться вперше для України, серед них перші два види – нові для Східної Європи. Нові для України види роду Licea було виявлено методом вологої камери, який раніше не використовувався для дослідження міксоміцетів Західного Полісся.

Ключові слова:
метод вологої камери, нові для України види, субстратні уподобання
У статті представлені узагальнені дані про гриби роду Pseudospiropes M.B. Ellis, який до цього часу залишався малодослідженим в Україні. На основі аналізу літературних даних та критичної ревізії зразків, що зберігаються в Науковому мікологічному гербарії CWU (Myc), можна стверджувати про наявність в Україні принаймні чотирьох представників роду: P. simplex (Kunze ex Pers.) M.B. Ellis, P. nodosus (Wallr.) M.B. Ellis, P. josserandii (Bertault) Iturr. та P. obclavatus M.B. Ellis. Наведено повну номенклатурну характеристику та детальний опис видів, їх загальне поширення та поширення в Україні, субстратні уподобання, а також періоди спороношення з урахуванням особливостей природних зон, де їх було виявлено. Створено дихотомічний ключ для визначення видів роду Pseudospiropes України. Для усіх видів наведено оригінальні ілюстрації структур нестатевого спороношення. У статті уточнюється інформація про знахідку Strossmayeria basitricha (Sacc.) Dennis (статева стадія розвитку Pseudospiropes simplex), яку зробив Альберт Пілат під час експедиції Закарпаттям (зразок PRM 149988). У монографії Й. Веленовського вона наводиться як новий для науки вид Gorgoniceps pilatii Velen., а у сучасних статтях місце знахідки помилково вказується як Чехословаччина. Тим самим інформація про вищезгадану знахідку до цього часу не враховувалася у жодному зведенні про гриби України. Особлива увага приділяється аналізу таксономічної значущості морфологічних критеріїв, що традиційно використовуються для розпізнавання видів-двійників P. josserandii та P. simplex. В Україні переважна більшість зразків цих видів представлена анаморфою і лише інколи одночасно з нестатевим спороношенням траплялися апотеції. Тому враховувати морфологічні особливості статевих структур часто не є можливим. Показано, що така ознака як товщина базального рубчика є ненадійною. Зокрема, ступінь її вираженості сильно варіює залежно від зрілості спор на момент збирання зразка. Фактично, єдина ознака, що дозволяє розрізнити види P. josserandii та P. simplex в стадії анаморфи, це ширина базального рубчику спори. Для оцінки надійності цього критерію потрібно провести молекулярно-філогенетичний аналіз.

Ключові слова:
Strossmayeria, діагностичний ключ, критерії розпізнавання, різноманіття, спеціалізація


Ключові слова: