№2 (2018)


Важливим аспектом розробки синтаксономії є врахування і відображення в ній як просторових так і часових форм організації функціонування рослинного покриву. Структурований рослинний покрив на описовій ділянці за умови едифікації одних його структурних елементів (ярусів, синузій, ценопопуляцій) іншими, впродовж всього вегетаційного сезону, звичайно сприймається як ділянка єдиного фітоценозу. Наразі більшість описаних синтаксонів рослинності відображають саме такий тип організації фітоценозів. В противагу до них досить слабо вивчені і відображені синтаксономічно фітоценози, що взаємно заміщаються впродовж вегетаційного періоду, без значних едифікаторних взаємовпливів на одних і тих же ділянках. Причому йдеться не лише про ліхено- альго- та бріоценози, а й про такі, що формуються за участю судинних рослин. При дослідженні сезонної (ранньовесняної) рослинності Придніпровського Лісостепу в околицях міста Канів на ділянках з однотипним рослинним покривом виявлено вторинні, або напів-природні угруповання весняних багаторічників, ефемероїдів та ефемерів озимого типу проростання на легких ущільнених субстратах, які влітку пересихають. Для верхніх шарів ґрунтового профілю характерна швидка мінералізація органіки в після-зимовий період, з вологим ґрунтом. Ці фітоценози найчастіше зустрічаються у формі плям, смуг вздовж стежок та доріг, на техногенних елементах рельєфу. Для опису вибирались ділянки з однотипним рослинним покривом, де переважаючу роль відігравали види відповідної біоморфи та феноритмотипу. Такі фітоценози тут займають площі від кількох метрів квадратних до кількох ар. Всі описи виконані в межах єдиної площі розміром 4 м2. За наявністю спільних діагностичних видів, на наш погляд досліджені угруповання наразі доречно віднести до класу Poetea bulbosae Rivas Goday et Rivas-Mart. in Rivas-Mart. 1978. Діагностичне значення підсилюється за рахунок зростання в досліджених угрупованнях також ряду весняних коротко-вегетуючих озимих монокарпіків. Більшість цих видів нашої флори, вказуються як діагностичні для класів: Koelerio-Corynephoretea canescentis Klika in Klika et Novák 1941; Sedo-Scleranthetea Br.-Bl. 1955; Festuco-Brometea Br.-Bl. et Tx. ex Soó 1947. Таке тлумачення є наслідком їх частого трапляння у фітоценозах цього типу, але не відповідає біоморфо-феноритмотипічному статусу головних едифікаторів угруповань цих класів. Основними елементами для Koelerio-Corynephoretea canescentis є еуксерофільні граміноїдні літньовегетуючі гемікриптофіти, для Sedo-Scleranthetea – літньовегетуючі сукулентні хамефіти та гемікриптофіти, для Festuco-Brometea – літньовегетуючі мегатрофні ксерофіти широкого біоморфологічного спектру. Стосовно обговорюваної групи рослин слід зазначити, що вони зустрічаються як у складі угруповань вказаних класів, так і можуть формувати невеликі за площею зростання своєрідні фітоценози із визначальним впливом у них. Ідентифікація цих рослинних угруповань за участю геліофільних ефемероїдів та озимих ефемерів дозволила описати нову асоціацію Anisantho tectorii-Poetum bulbosae ass. nova з трьома субасоціаціями (plantaginetosum, buglossoidetosum, typicum), яка віднесена до складу нового союзу Anisantho tectorii-Poeion bulbosae all. nova, який ввійшов до порядку Poetalia bulbosae Rivas Goday et Rivas-Mart. in Rivas Goday et Lodero 1970 класу Poetea bulbosaе, що охоплює середземноморські угруповання сезонних багаторічників та ефемероїдів. Частина досліджених угруповань віднесені до асоціації Veronico dillenii-Secalietum sylvestris Shevchyk et V.Solomakha 1996 (союз Koelerion glaucae Volk 1931, порядок Festucetalia vaginatae Soó 1957) класу Koelerio-Corynephoretea canescentis.

Ключові слова:
клас Koelerio-Corynephoretea canescentis, клас Poetea bulbosae, метод Браун-Бланке, Придніпровський Лісостеп, угруповання геліофільних ефемероїдів та озимих ефемерів
Проаналізовано видовий склад та екологічний стан природно-чагарникової рослинності Північно-Західного Причорномор’я на прикладі території південно-степової підзони Тилігуло-Бузького межиріччя. Висвітлено основні флористичні особливості природно-чагарникової рослинності в різних типових біотопах, притаманних сухому степу. Охарактеризовано основні екологічні умови зростання чагарникової рослинності в межах території дослідження. Практично вся природна рослинність залишкових ділянок степового ландшафту збережена і досліджується в балкових біотопах, локально-ґрунтова, мікрокліматична та орографічна специфіка яких є визначальною в плані формування та існування їх фітоценозів. Встановлено, що в умовах трансформованої території природні чагарникові угруповання поєднують компоненти різного походження (степові аборигени, інтродуценти, інвазійні та адвентивні види), які в екологічному відношенні практично ідентичні первинно-степовим чагарникам. Їх екологічна, видова та біотопічна (балково-байрачна) уніфікація простежується в різних підзонах степу, відрізняючись там лише фенологічними відмінностями в термінах вегетації. Відповідно, сучасний склад і структура чагарникових угруповань Північно-Західного Причорномор’я не проявляє очікуваної тенденції до «збіднення» та ксерофітизації за градієнтом південного вектору. Також, за умови різкого спаду випасного навантаження впродовж останніх 15 років природна чагарникова рослинність залишкових ділянок яружно-балкових ландшафтів проявляє акцентовану тенденцію щодо розширення місцезростань. У першу чергу розширення площ існування чагарників відбувається за рахунок більш зволожених мікроділянок із порушеною або зруйнованою дерниною. При цьому видовий склад чагарникових угруповань байрачних ділянок різних місцевостей лишається практично незмінним і лише в тальвегах формує змішані деревинно-чагарникові комплекси на основі місцевих та інвазійних видів.

Ключові слова:
Північно-Західне Причорномор’я, рослинність, степи, Україна, чагарники
Схема розміщення рослин у популяції – основа для аналізу її горизонтальної структури. В роботі представлено схеми, що ілюструють горизонтальну структуру популяцій Sempervivum ruthenicum, Pulsatilla pratensis, Jovibarba globifera та Huperzia selago на основі досліджень 2007–2014 рр. Оцінено внутрішньоценотичну мозаїчність місцезростань. Аналіз впливу елементів фітоценотичної мозаїки і особливостей мікрорельєфу на розміщення особин модельних видів у межах популяційного поля дав можливість уточнити їх екологічні особливості у досліджених місцезростаннях. Вертикальні профілі деревостану на ділянках завширшки 5 м та завдовжки 50 м і більше доречно використовувати для ілюстрації лінійних популяцій на екотонних місцезростаннях. На досліджуваних ділянках з Jovibarba globifera, Pulsatilla pratensis та Sempervivum ruthenicum через коефіцієнт екологічного дискомфорту було показано приуроченість зазначених видів до певного типу рельєфу та щільності деревостану. Супутні спостереження за складом та структурою трав’яно-чагарничкового та мохово-лишайникового ярусів дозволяють з’ясувати причини нерівномірного розміщення особин у популяціях, викликаних ценотичними факторами. На прикладі Jovibarba globifera та Huperzia selago визначено приуроченість особин до тих чи інших елементів горизонтальної структури фітоценозів. Рослини J. globifera найчастіше трапляються на підстилці і уникають ділянок, де переважають мохи. У випадку H. selago проаналізовано динаміку взаємодії з мохами за 6 років. Показано, що нові особини H. selago з’являються там, де глибина мохового покриву не перевищує 3–5 см. Гинуть молоді рослини найчастіше в місцях, де моховий шар товщий за 4 см. Дорослі куртини H. selago здатні успішно зростати при висоті мохового покриву вище 5–6 см з домінуванням Dicranum polysetum та Pleurozium schreberi.

Ключові слова:
Huperzia selago, Jovibarba globifera, Pulsatilla pratensis, Sempervivum ruthenicum, картування популяцій
В статті наведено перші результати цілеспрямованого альгофлористичного дослідження водойм ботанічного заказника загальнодержавного значення «Лісники» (Національний природний парк «Голосіївський»). У заболочених водоймах та озері Шапарня виявлений 91 вид (93 вн. такс.) водоростей, що належать до 8 відділів, 11 класів, 27 порядків, 41 родини, 66 родів. Найбільшу частку у формувані видового різноманіття водоростей досліджуванної території складають відділи Bacillariophyta (48,39%), Chlorophyta (20,43%) та Сharophyta (11,82%). Вивчена систематична структура, встановлені види-домінанти. Відмічено, що масового розвитку в заболочених водоймах досягали такі види як Aulacoseira italica, Euglena granulata, Euglenaformis proxima, Fragilarioforma virescens, а в озері Шапарня – Coelastrum microporum, Acutodesmus acutiformis, Brachysira microcephala, Navicula rhynchotella. Відзначено ряд цікавих та рідкісних флористичних знахідок. Для Mallomonas striata вказується друге місцезнаходження в Україні, а для Brachysira microcephala, Cymbella affiniformis, Encyonopsis microcephala, Meridion constrictum, Platessa conspicua − друге місцезнаходження в межах українського Лісостепу. Cosmarium turpinii var. podolicum є регіонально рідкісним видом. До Червоного списку Київської області внесені Chara contraria і Heteronema acus. Висока созологічна цінність досліджуваної ділянки підкреслюється наявністю цінних угруповань харофітових водоростей. Зокрема, Nitellopsis obtusa занесений до Червоної книги України, а Lychnothamnus barbatus є рідкісним для світової флори. Доцільними є подальші моніторингові та альгофлористичні дослідження водойм заказника «Лісники».

Ключові слова:
Bacillariophyta, Lychnothamnus barbatus, угруповання харових водоростей, Україна
Три види ліхенофільних грибів вперше наведені для території України з гірського масиву Чорногора – Arthonia subvarians, Didymocyrtis melanelixiae та Polycoccum umbilicariae. A. subvariansце маловідомий в Європі вид, що характеризується злегка випуклою артоніоїдною чорною аскомою, зеленувато-коричневим епітецієм, гіаліновим до оливкового гіменієм, який від К набуває винно-червоного кольору, булавоподібними (4–) 8–споровими бітунікатними сумками та гіаліновими двоклітиними спорами з розширеною верхньою клітиною. Вид зростає на апотеціях Lecanora polytropa разом з Cercidospora epipolytropa та Intralichen baccisporus та утворює темні необрамлені некротичні плями. Подано обговорення таксономії виду та його порівняння з A. apotheciorum. Didymocyrtis melanelixiae характеризується зануреними чорними кулястими пікнідами, ампулоподібними гіаліновими конідіогенними клітинами та широко еліпсоїдними одноклітинними гіаліновими конідіями з 1–2 олійними краплями. Вид разом з Lichenoconium erodens утворює темні некротичні плями з чорним краєм на слані Platismatia glauca. Polycoccum umbilicariae – маловідомий вид, що характеризується чорними зануреними до напівзанурених кулястими псевдотеціями, гіменієм без філаментів, булавоподібними (4–)8-споровими фізітунікатними сумками та оливковими до темно-коричневих еліпсоїдними (0–)1-аскоспорами. Він зростає на слані Umbilicaria cylindrica та формує знебарвлені ділянки з порушеним коровим шаром. U. cylindrica виявився новим видом господаря. Представлено обговорення сучасної таксономічної позиції виду та порівняння з подібними видами, що зростають на цьому ж господарі. Українські діагнози, субстратна приуроченість, поширення в Україні та досліджені зразки подані для кожного виду.

Ключові слова:
Arthonia subvarians, Didymocyrtis melanelixiae, Polycoccum umbilicariae, Масив Чорногора
У статті акцентується увага на актуальності та сучасному стані розвитку дендросозологічного напряму досліджень у синфітосозології, який базується на значному науковому авторському доробку, передусім низки монографічних видань про раритетне дендрорізноманіття природно-заповідного фонду Лісостепу, Степу та Полісся України. Тому у цій публікації представлено результати досліджень для зони широколистяних лісів України. Описано сутність методології інвентаризаційних досліджень фітоценотичного дендрорізноманіття. Визначення синфітосозологічних категорій, класів та індексів здійснено за методикою інтегральної синфітосозологічної оцінки раритетних дендрофітоценозів. Отримані результати синфітосозологічного аналізу засвідчують, що заповідний раритетний дендрофітоценофонд зони широколистяних лісів України представлений чотирма типами рослинності: болотним (лісові і чагарникові болота), лісовим (листяні і хвойні ліси), чагарниковим і степовим (чагарникові степи). Ці типи рослинності охоплюють 15 формацій, 45 субформацій і 128 асоціацій. Синтаксономічно найбільш різноманітною є формація Querceta roboris (38 асоціацій). Більшість дендросозофітоценозів знаходиться на крайніх північно-східних межах поширення з рідкісним типом асоційованості. Переважна кількість асоціацій належить до Бернської конвенції, трохи більше половини їх занесено до сучасного офіційного видання Зеленої книги України і лише 16% унесено до Регіональної Зеленої книги західних регіонів України. Ядро раритетних асоціацій має переважно середні показники аутфітосозологічних категорій (друга), класів (ІІ) та індексів (10,5). Більшість раритетних синтаксонів прив’язана до територій природних заповідників і національних природних парків, однак 20 асоціацій досі не заповідані, вірогідно 5 з них уже зникли з регіону досліджень.

Ключові слова:
Бернська конвенція, Зелена книга України, природно-заповідний фонд, раритетні дендрофітоценози, синфітосозологічні показники


Ключові слова:
Ювілейні дати
Наведено характеристику розвитку і репродукції Cedrus libani A. Rich. при культивуванні в умовах південно-степового регіону України. Проаналізовано поширення виду на території Херсонської області та наведено таксаційні показники особин C. libani в різних пунктах вирощування (Нова Каховка, Таврійськ, Чулаківка, Чаплинка, Асканія-Нова). Охарактеризовано особливості розвитку та життєвий стан рослин, які ростуть у дендропарку Асканія-Нова та у сквері селища Чаплинка. Для останніх встановлено терміни перебігу генеративних фаз, тривалість формування мегастробілів. Наведено морфометричні показники зрілих шишок та насіння. Довжина шишки 8,19 ± 0,1 см, ширина 4,54 ± 0,04 см, маса – 68,86 ± 2,49 г. Фертильну зону шишки складає 80,14 ± 2,55 лусок, або 45% від їх загальної кількості. Довжина насінини з крилом 2,08 ± 0,4 см, ширина 1,8 ± 0,02 см, маса 100 насінин 10,59 ± 0,7 г. З'ясовано, що періодичність утворення шишок складає 3 роки, а рясність шишконошення – 2–4 бали. Шишки достигають на третій рік після запилення. Їх пошкодження шкідниками та хворобами не виявлено. Середня потенційна насіннєва продуктивність шишки становить 167,14 ± 6,96 насінин, з них виповненого – 52,14 ± 7,1, або 32%. Свіжозібране насіння проростає без періоду спокою впродовж 5–10 днів. Лабораторна схожість насіння при кімнатній температурі 60%, енергія проростання – 40%. При осінньому посіві у відкритому ґрунті сходи з'являються у квітні, схожість становить 20%. Збереженість сіянців до кінця першого року вегетації – 10%.

Ключові слова:
інтродукція, морфометрія, насіння, продуктивність, степ, шишки
Досліджено автогенну динаміку рослинності долини річки Інгул. Для цього закладено 12 поперечних еколого-ценотичних профілів, що охоплювали найбільш різноманітні екотопи. На основі градієнту певного екологічного фактору виділялися просторові еколого-генетичні ряди рослинності, які поєднувалися у сукцесійні ряди. Ми виділяємо 8 динамічних серій, за умовами зволоження об’єднаних у 3 групи – ксеросерію, мезосерію та гідросерію. Перша має найбільше поширення в долині, її угруповання займають близько 80% території. У цій групі виявлено чотири піонерні стадії: на карбонатних породах у нижній частині долини річки (літосерія), на кристалічних – у середній (літосерія), на піщаних виходах в нижній (псамосерія), а також – на лесах (ксерогеосерія). Кожна з них у синтаксономічному відношенні може розглядатися як окремий союз рослинності – Potentillo arenariae-Linion czerniaevii, Poo bulbosae-Stipion graniticolae, Festucion beckeri, Tanaceto millefolii-Galatellion villosae. Мезосерія досить слабко представлена у долині р. Інгул, її угруповання займають не більше 5% досліджуваної території. Виявлено дві ініціальні стадії цієї групи – алювіальна мезосерія та гігролітосерія. Перша охоплює заплавні чагарникові угруповання класу Salicetea purpureae, поширені переважно у верхній течії річки. Друга охоплює хазмофітні угруповання Asplenietea trichomanis на відслоненнях Українського кристалічного щита. Угруповання, що задіяні у гідрархних змінах (гідросерії) поширені уздовж русла річки Інгул. Ценози цієї серії займають близько 15% досліджуваної території. Вони представлені двома варіантами – евтрофною гідросерією та галосерією. Сукцесійний ряд евтрофної гідросерії розпочинається угрупованнями справжньої водної рослинності (Lemnetea та Potametea). Галосерія представлена двома піонерними стадіями – угрупованнями Salicornietum prostratae та Crypsietum aculeatae.

Ключові слова:
автогенез, еколого-генетичні ряди, ендогенетичні зміни, синдинаміка, сукцесія, угруповання